Чимало досягти у 22: інтерв’ю з Франківчанкою Юлією Бичай

Чим більше людина випромінює світло, тим більше до неї тягнуться люди. Це своїм прикладом доводить Юлія Бичай, PR-директор глянцевого журналу «БізнесWoman», заступник директора із зв’язків з громадськістю україно-угорської консалтингової компанії «East West Mentor UA», експерт Книги рекордів України, яка, незважаючи на свій молодий вік, зарекомендувала й показала себе як відповідальний і перспективний працівник. Багато працюючи над собою, вона постійно відкриває перед собою незвідані горизонти й не боїться приймати виклик. Адже таким чином дівчина професійно зростає. 

Через щільний графік нашої героїні, редакції «Краю» все ж удалося поспілкуватися з Юлією і довідатися, звідки черпає натхнення і знаходить час на свою різноманітну діяльність.

– Юліє, розкажіть, будь ласка, про сходинки до своїх досягнень.

– Родом із с.Вільхівці, Городенківського р-ну, Івано-Франківської обл.. Після дев’ятого класу вступила до юридичного коледжу Прикарпатського університету, та ще й на державне відділення. Тож стимул до навчання був. Скажу, що ще зі школи була активною, такою залишалася і в студентські роки – брала участь у різноманітних заходах та олімпіадах. Зокрема, від коледжу в міській олімпіаді з історії України, де зайняла перше місце, а на обласній олімпіаді в Калуші – третє місце. Навчаючись в Івано-Франківську, довідалася про молодіжний проект «Молодь і влада» під керівництвом Ганни Крисюк. Та цей проект стосувався студентів III курсу інститутів, а я навчалася на II курсі коледжу. Звичайно, участі в ньому не взяла, та співбесіду пройшла. І так сталося, що після закінчення навчання у коледжі, мені зателефонувала Ганна Крисюк і запропонувала роботу. Це було дуже несподівано, адже я саме готувалася до вступу в інститут. Тож одразу перевелася на заочну форму навчання і почала вникати у свої робочі обов’язки.

– В чому ж полягала Ваша робота?

– Це була громадська спілка «Промінь Україна». На той час голова правління спілки Дмитро Банах та Ганна Крисюк разом з однодумцями започатковували міжнародний проект «Діти просять миру», мета якого – сприяти налагодженню миру в Україні та світі. Я була координатором цього проекту – займалася підготовкою документів, візами, анкетами та частково програмою перебування української делегації за кордоном. Це щось нове для мене й було справді дуже важко. Але я багато читала, вчилася. Суть цього проекту – залучити талановитих дітей, а переможці їхали презентувати свою творчість за кордон. Пригадую, коли туди Ганна їхала з дітьми, в мене швидше билося серце і з нетерпінням чекала від неї втішної інформації, що все добре. Тобто відповідальність була дуже високою. Були й інші соціальні проекти, куди я долучалася: «Дитячий футбол миру», «Мир очима дітей», «Конкурс українських віночків» серед дітей зони АТО, оздоровчий табір у Карпатах для дітей зони АТО «Промінь дитинства», різноманітні етно-конкурси та фестивалі для дітей, молоді тощо.

Маю досвід поїздки в зону АТО, а саме до Волновахи, де є наше представництво громадської спілки. Там мала відбутися презентація програми проекту «Діти просять миру» і, відповідно, конкурс серед дітей. Також везли гуманітарну допомогу військовим. З рідних ніхто не знав, хоча мама здогадувалася, що щось не так. Все довелося «посмакувати» – блокпости, обстріли, були й на передовій. Дивно, але страшно не було.

– Коли Ви почали працювати в журналі?

– Одного разу Ганна Крисюк запропонувала спробувати свої сили в журналі «БізнесWoman» на посаді журналіста. Вона є його засновником. І знову це було для мене новим. Я вчилася писати новини, удосконалювала навички в цій справі. Коли мав відбутися перший Міжнародний форум «БізнесWoman» з учасниками з 24 країн світу, Ганна Крисюк попросила зайнятися його висвітленням і роботою зі ЗМІ. Пам’ятаю, як з нуля створювала базу даних преси. Можливо, Ганна оцінила мої старання і з часом запропонувала мені посаду PR-директора журналу. Скажу, що ця робота для мене ближча, аніж журналістика, але все одно вдячна Ганні Крисюк за можливість відчути себе й журналістом та й загалом за її розуміння і терпіння.

Наш журнал уже має свої представництва за кордоном – Бельгії, перший акредитований україномовний в Європарламенті, Канаді, Польщі й Чехії. Робота в журналі – це постійно нові знайомства, активно долучаємося до благодійництва, ведемо свої соціальні проекти й тісно співпрацюємо з українською діаспорою. Журнал виходить раз у два місяці, тираж складає 25 тисяч примірників і орієнтований здебільшого на Київ і за кордон, проте розповсюджуємо й у Івано-Франківську. Висвітлюємо діяльність успішних жінок, тобто показуємо, що все можливо, головне вірити в те, що робиш.

Наразі готуємося до четвертого форуму, а також новий екологічний проект – «Озеленення України», який плануємо зробити міжнародним. Хочемо посадити 10 млн дерев, тож шукаємо в кожній області людей, які б допомагали нам у цьому проекті.

– Може займаєтеся ще якоюсь діяльністю? Розкажіть, будь ласка.

– Ще працюючи у спілці, Ганна Крисюк познайомила мене з бізнесменом, почесним консулом України в Угорщині Золтаном Хорватом, який приїхав з допомогою для діток з Волновахи. Незадовго він відкрив у Києві власну консалтингову компанію «East West Mentor UA» і торік у березні запропонував мені займатися діловодством. Поєднувати роботу в журналі було дуже важко, це зовсім інший напрям, а саме інвестиційні проекти, але мало-помалу втягнулася, і той нелегкий період для мене – лише спогади. Наразі я заступник директора зі зв’язків з громадськістю. Займаюся піаром бізнесклієнтів чи бізнескомпаній, асоціацій та організацій.  Деякий час мешкала навіть у Києві, щоб більше вникнути в цю роботу, і тепер з легкістю, будучи в Івано-Франківську, можу вирішувати питання, що стосуються київської компанії.

– Чим ще заповнюєте свій день?

– Оскільки я завжди соціально активна, то мене помітив виконавчий директор і засновник Національного проекту «Книга рекордів України» Ігор Підчібій і попросив зафіксувати в Коломиї рекорд. Як завше, це було для мене ще одним викликом. Саме тоді він побачив, як я спілкувалася із пресою, як себе вела й запропонував співпрацювати – стати експертом Книги рекордів України. Ось нещодавно в період різдвяно-новорічних свят зафіксували цікаві рекорди з трембітіння, походу з різдвяними зірками та ін., і це лише в Івано-Франківську.

– Юліє, скажіть, а де час берете на свою масштабну діяльність?

– Коли працюєш у задоволення, то й час сам знаходиться. Так, у мене ненормований робочий день, але в цьому і цікавість. Це моє хобі й робота водночас, яка приносить дохід і позитивні емоції. Відрадно, що в колі наших працівників і партнерів немає якоїсь злоби, заздрості, всі відкриті, немає зверхньості й завдяки цьому, впевнена, всього й досягається.

– А в чому би ще хотіли себе спробувати?

– Ну напевне у сфері юриспруденції, тобто за професією, але в жодному разі не залишати те, чим наразі займаюся. Також у конкурсі краси. Торік я пройшла співбесіду та всі етапи кастингу, але не була психологічно готова до цього. Та цьогоріч, гадаю, все ж спробую сили й поборюся за головну корону країни. Головне, ніколи не боятися розвиватися, не боятися перешкод, а впевнено багато над собою працювати, володіти душевною добротою і хоч маленькою частинкою долучатися до благодійництва. Стукати у двері, і одні з них обов’язково відчиняться.

– У рідне село часто повертаєтеся?

– На жаль, ні. Але на великі свята – Різдво та Великдень – завжди вдома. Мене тягне сюди, люблю відпочивати тут серцем і душею.

P. S. Торік влітку Юлію Бичай нагороджено Подякою від Міністерства молоді та спорту України за вагомий особистий внесок у реалізацію державної молодіжної політики, національно-патріотичне виховання молоді, сумлінну працю, професіоналізм, відданість справі та з нагоди 28-ої річниці Незалежності України.

Юлія МИХАЙЛЮК.